Чого краще не дарувати жінкам?

5 Березень, 2016 - 16:03

День народження, 8 березня, річниця весілля чи будь-яке інше свято – кожен хоче порадувати своїх рідних і коханих. Але буває і так, що з подарунком хтось не вгадає, а обдарована панянка не зізнається, що подарунок був невдалим чи недоречним, щоб нікого не образити. Напередодні Міжнародного жіночого дня ми запитали зіркових леді і наших землячок про відверто невдалі подарунки і що взагалі краще не дарувати жінкам

Влада Литовченко, викладач, громадський дiяч:

— Найбiльш невдалим щодо подарунка для жiнки вважаю побутове знаряддя або посуд для щоденного використання – кастрюлi, сковорiдки. Це пережитки радянської системи й верх несмаку і вiдсутностi творчої думки. Щодо іншого, вважаю, що спектр можливих подарункiв дуже широкий – постiльна й iндивiдуальна бiлизна, електричнi знаряддя – фен, плойка, косметика, парфуми, сертифiкат на обслуговування у салонi краси, туристична подорож і багато чого ще. Головне, спостерiгати, чого потребуе жiнка, у разi вiдсутностi такої можливості – поставити запитання. Думаю, що жiнка оцiнить такий смiливий хiд і вiддячить щирiстю, гарним настроєм і посмiшкою.

 

 

Ярослава Руденко, Заслужена артистка України

— Найневдаліший подарунок на 8 березня – це десь між сковорідкою і пилососом. Мені, на щастя, такого не дарували. Вважаю, що той, хто кохає свою дружину, ніколи не зробить їй такої «неприємності»! Для мене свято жіноцтва, це, насамперед – свято весни. А значить, шановні чоловіки, чекаємо від вас весняних квітів, вишуканих парфумів і моря позитивних емоцій!

 

 

 

Наталія Гордополова, дизайнер аксесуарів, власниця українського бренду NATAGO:

— Невдалими вважаю сковорідки, кастрюлі та інші кухонні речі, які, при отриманні їх у подарунок, приземляють і дають відчуття не БОГИНІ, а домогосподарки! Обожнюю отримувати в подарунок парфуми, квіти, відпочинок, мандрівки, але найбільше запам’яталося, коли чоловік подарував розкішну нижню білизну, яка була ідеальною за моїм смаком і розміром, і додаткова фотосесія у цій же білизні… Дуже романтично!

 

 

 

Наталія Май, Заслужена артистка України:

— Катастрофічно невдалим подарунком для жінки я вважаю ваги. Це був би зовсім недобрий натяк! А хороший подарунок – це в затишку просто провести цілий день з коханою людиною, кращого немає…

 

 

 

 

 

 

Яна Ігнатенко, с. Крячківка Пирятинського району:

— Я нормально ставлюся до будь-яких подарунків. Подарували щось, то й добре. А взагалі вважаю, що подарунки мають бути практичними, щоб не пилились у шафці. Тому завжди чоловікові кажу, що подарувати, коли мені щось потрібно. Щодо найбезглуздішого подарунку, то це, напевно, збірка анекдотів, яку мені приніс коханий у пологовий будинок, коли я була в такому стані, що було не до сміху. Ми ці анекдоти досі згадуємо.

 

 

 

 

 

 

 

Анастасія Москаль, м. Пирятин:

— Найбезглуздішим подарунком у моєму житті був тальк для ніг. Хлопець довго думав, що подарувати і порадився з мамою, а вона запропонувала подарувати мені тальк, бо у неї був новий. А взагалі для мене подарунки не мають ніякого значення.

 

 

 

 

 

 

Ростислава Запорожець, м. Гребінка:

— Я навіть ніколи не задумувалася про значення подарунків у моєму житті. Зізнаюсь, що якогось виховання стосовно культури дарування та ставлення до подарунків у дитинстві не отримала, але завжди з вдячністю ставилася до будь-якої уваги, яку виражали подарунком. Моя родина не мала великого достатку, тому батьки та родичі дарували речі, що були необхідними: одяг, взуття, якусь іграшку, цукерки, олівці, фломастери (тоді це була рідкість), альбом для малювання, тощо...Одного разу мій дядько, батьків рідний брат, (він жив у Києві, працював журналістом в якійсь редакції і вважав себе «крутим») привіз мені пачку жувальних гумок (їх називали «сигаретками»). Але моя мама швиденько забрала їх у мене, бо вони були з Болгарії (мовляв, хто зна, що там у тих жуйках), я дуже плакала і образилась на маму. Пізніше вона казала, що то був найбезглуздіший подарунок, але я вважала, що безглуздим було дарувати мені гроші, які забирали батьки і витрачали їх на свій розсуд. Прикольно було, коли моя бабуся на 16­ти річчя подарувала мені свою найкращу сукню. Я її одягала на танці і довго носила і берегла, бо вона час від часу була в моді. А тато й мама вважали, що найціннішими були сережки з рубіновим камінням та каблучка. Але я дуже холодно ставилася до золотих прикрас, тому дякувала і носила лише із поваги. У важкі часи я продала цей подарунок і просто «вижила».

Найдорожчим подарунком вважаю татові «котики» на 8 березня. Вони завжди для мене були передвісниками весни, радості, татової уваги і любові... Найнезвичнішим подарунком були квитки на шоу африканських барабанів у Києві від мого брата 5 років тому. А взагалі вважаю, що не важливо, що тобі дарують, важлива увага людей і та щирість, з якою підносять подароване. Не важливо, скільки він коштує — це може бути просто пісня, чи якась річ, що порадує. Зараз, наприклад, я мрію потрапити на майстер­клас до клубу соціальних танців у Полтаві. А ще гадаю, що подароване Богом життя кожному з нас – то і є вже найцінніший подарунок.

Олена Петрівна, м. Гадяч:

— Мені все життя чоловік дарив сумки. Але завжди такі невдалі! По­перше, у нього смак був не дуже, а по-друге, й вибір за радянських часів був невеликий. Я тоді у технікумі працювала. Мені потрібна була сумка для зошитів, типу академічної, а він купував базарні, щоб після роботи скупитись зручніше було, щоб більше покласти можна було. Але що цікаво, він ніколи не звертав увагу, з чим я ходила. Тому я після свята тихенько відносила подарунок до магазину (у мене там подруга працювала) і міняла на більш зручну. На рік мені подарунка вистачало, а наступного березня все повторювалось.

Ольга Балим, м.Гадяч:

— Мій  коханий подарував набір тіней, якими я ніколи не користувалась. Гарний такий набір тіней приніс на роботу: всі відтінки від світло-зеленого до темного. Я взагалі не люблю зеленого кольору ні в одязі, ні в чому. І навіть зараз в арсеналі нічого зеленого немає. Щось ще подарував,  до тіней, але вже й не пам’ятаю, що саме. Ми тоді вже рік  з ним зустрічались. Я тіні використовувала, але ж не зелені. Чи він не бачив, що ніколи я не використовувала такого кольору? Потім до всіх знайомих приглядалась, хто зеленими користується, щоб подарувати. Подарунок то не з дешевих був  тоді.

Валерія Світайло, Чорнухи-Лубни:

— Обожнюю подарунки! Мені здається, що невдалих не буває. Кожну річ я у таких випадках «передарюю», шукаючи кращого претендента на фотоальбом чи набір кухонних рушничків.

Коли я була підлітком, було популярно дарувати блакитних слоників чи салатових зайчиків. Ось це, на мою думку, яскравий приклад невдалого подарунку. Маю пару таких «пилозбірників» у дальньому кутку батьківської шафи, як згадку про підліткових кавалерів.

А взагалі я вважаю, що жодне свято не повинно проходити для жінок без квітів. І щоб це були не одна­три квіточки, а величезні букети, подаровані зі щирістю та коханням. Чого всім нам і бажаю!

 

Олена Самойленко, с.Загребелля Чорнухинського району:

— Як на мене, то на жіноче свято краще не дарувати речі, які мають відношення до побуту. Кращим подарунком будуть квіти, обов’язково живі, в крайньому разі у вазоні. Можна додати до них улюблений парфум, або просто побалувати кавою зі сніданком у ліжко.

Зовсім невдалих подарунків не пригадую, а от особливий презент, який запам’ятався на все життя, був. Мій хлопець (а зараз чоловік) зателефонував 8 березня і попросив вийти до нього на вулицю, де, за його словами, він чекав мене з букетом тюльпанів. І коли я вийшла, то дійсно побачила його, але з величезним букетом моїх улюблених червоних троянд. Сюрприз удався!

Ніна Петрівна (просить не називати прізвище), м. Лохвиця:

– Як можна називати подарунки невдалими? Та будь-яка жінка має радіти, що про неї не забули, що їй хочуть зробити приємно. Навіть якщо чоловік не вгадав, помилився у виборі, все одно то від щирого серця. Одній моїй подрузі чоловік на перше 8 березня після того, як вони побралися (а зараз старший їхній син у 9 класі) подарував красиву білизну. Труси підійшли, а ліфчик – на розмір більший, ніж потрібно, форма зовсім не її, тоненький, мереживний. Вона і тоді носила, і зараз полюбляє цупкі, з поролоновою основою, вважає, що в них красивіша. Той ліфчик одягала раз чи два, але зберігає, цінує. Правда, відтоді всі подарунки чоловікові замовляє, кажучи, де і що бачила, або обирає разом із ним.

Лариса (просить не називати прізвище), м. Лохвиця:

– Якщо питають, що мені подарувати, не соромлячись кажу: квіти або гроші. Квіти – кожній жінці приємно, некрасивих не буває, жовтий колір – забобон. Особливо приємно, якщо чоловік чи хлопець їх не купив, а сам виростив. Або навіть дістав, ризикуючи. Якось у юності один хлопець, який за мною упадав, хотів приємне зробити, але грошей не мав зовсім. Удень угледів двір, де буяли троянди. Заліз туди, як стемніло, але на нього напав собака. Коли тікав через паркан, порвав штани й футболку. Так і прийшов до мене, подряпаний і з однією пожмаканою трояндою, пізніше розповів, як добув її. Скільки шикарних квітів мені з тих пір не дарували, але та троянда – найдорожча, пам’ятатиму її все життя. А з хлопцем не склалося, хоча він взагалі хороший, гадаю, не крав нічого більше ні до, ні після того вечора.

Не раз доводилося робити вигляд, що задоволена подарунком. Коли мені було 15 років, жили ми бідно, мама на Новий рік подарувала пакунок прокладок і сказала: «Все одно ж вони потрібні». На 18­річчя ліпша подруга подарувала парфуми, гадаю, що шалено дорогі. Але я ними душилася один раз, бо з пляшечки пахне ніби приємно, а на моєму тілі утворюється такий запах, що люди, гадаю, жахалися б. Майбутній чоловік, коли ми ще не одружилися, подарував на 8 березня квіти й цілий стос новеньких красивих книжок, бо я говорила, що люблю читати. Але виявилося, що то все – фентезі, яке я взагалі ненавиджу. А торік подарував мені білого хом’яка зі скуйовдженою брудною шерстю. Я його не люблю, в руки брати боюся, бо в перший же день прокусив мого пальця, а доглядати доводиться. Хоч би раз сам у свого подарунка клітку почистив! Віддала б котові, але чомусь жалію, чи то боюся, що чоловік здогадається…

Олена БУРЯК, Марія БОЙКО, Марина ФРАНЧУК, Олег ДОЛЕНКО, Ілля ВОВК

Читайте також