Двоє військових із Гадяча отримали відзнаки обласної ради

10 Жовтень, 2015 - 19:49

Під час останньої сесії Полтавської обласної ради шостого скликання полтавським захисникам вручили нагрудні відзнаки. Серед нагороджених – легендарний Володимир Донос з 42-го батальйону територіальної оборони та Валерій Сухно з батальйону «Фенікс» 79-ї окремої аеромобільної бригади

Валерій Сухно 

Обидва чоловіки пішли на фронт добровільно: їхні справи за віком уже були передані в архів. Але записалися у військкомат і зрештою, вирушили у зону бойових дій. Історія Володимира Доноса, який отримав нагрудний знак першого ступеня від Полтавської облради, облетіла свого часу всі засоби масової інформації України. 42-річний чоловік після боїв за Іловайськ майже чотири доби пролежав у лісопосадці, маючи важке поранення, сам собі надавав допомогу, і нарешті, після того, як активні бої припинилися, на нього натрапили місцеві жителі. Бійцю ампутували ногу ще на окупованій території, а доліковували поранення у Києві, вже після звільнення з полону.

Зараз адаптувався і повернувся на роботу — викладає фізкультуру в четвертій школі міста Гадяч.

— Вчитель, він і в Африці — вчитель, — відповідає з посмішкою на запитання, чи змінилося до нього ставлення дітей після повернення на роботу. — Спочатку патріотизм, піднесення, а тоді всі звикають, усе стає буденним. Сказати, що щось змінилося — практично нічого, як викладав, так і викладаю. Єдине, додатково до уроків фізкультури ще й «Захист Вітчизни» дали — я не вів його раніше.

Володимир Донос 

Його побратим Валерій Сухно, якому дали відзнаку другого ступеня, пройшов запеклі бої під Широкіним у складі знаменитого третього батальйону «Фенікс» 79-ї бригади, який виник з громадської ініціативи волонтера, а тепер радника Президента Юрія Бірюкова, та за рахунок зусиль великої кількості волонтерів з усієї України.

— Серед нас були високопосадовці, люди, які приїхали з-за кордону, де, маючи українські паспорти, благополучно жили. Наш лікар, який пройшов Донецький аеропорт, приїхав з Німеччини. Були голови сільських рад, були бізнесмени, директори підприємств. Був серед нас і викладач університету імені Шевченка, а я — депутат Гадяцької міськради. Лиха доля нас минула, ми не знали, на щастя, такого, як було під Іловайськом. Причина того — набутий досвід, активна участь бойових командирів та офіцерів. Ми діяли за новою тактикою, постійно були в боєготовності, не допускали ситуацій, коли нас могли зненацька захопити. Попри це, в боях за Широкіно загинуло чотири наших побратими. Один мій товариш — з Кременчука, загинув у лютому. Інший — з  Комсомольська, отримав поранення — втратив око. Але я вважаю, на ті події жертви наші, втрати були мінімальні, — міркує Валерій Сухно.

Обидва бійця кажуть, що нині військові події вже не в такому пильному фокусі громадськості, як у фази загострення бойових дій. Звідси і менша увага до військових. Але чоловіки солідарні в одному: воюючи там, за Донбас, кожен з побратимів подумки був у рідному місті. Відвойовуючи шмат землі на Сході країни, кожен відвойовував свободу і спокій для своїх близьких.

— Дуже багато хто говорив — от як прийдуть у Гадяч, так я з сокирою і вискочу. Ну ми розуміємо, що так люди прикривали слабкість духу свого. У секторі М, до речі, дуже гарне відношення населення до нас. Біля нас були постійно діти, яких ми годували, ділилися солодощами. А тут, вдома, говорили: «За що ви воюєте, кому воно потрібно?». Тобто люди мабуть не зовсім розуміли, що таке війна. І якби не оті хлопці-герої, які влітку зупинили оту навалу ціною свого життя, якби не вони, то ця війна могла б дістатися і Полтавщини, — каже Валерій Сухно.

Чоловіки відзначають, що на плечах волонтерів армію фактично вдалося втримати. Кажуть, що дуже активно допомагали земляки, а особливо жінки. Бійці сподіваються, що війна таки скоро завершиться, а єдність, з якою люди на всіх фронтах взялися боронити Україну, лишиться і дасть поштовх для подальшого розвитку країни.

Олена ЗАДОРОЖНА

 

Читайте також