«ЕВАКУАЦІЯ 200»: чорнухинець займається пошуком останків

8 Травень, 2017 - 23:00

Бути військовим Юрій Іващенко хотів ще з дитинства. Тоді носити військову форму мріяло чимало юнаків. Та й у родині по батьковій лінії були військовослужбовці – дід воював на японському фронті, дядько проходив службу в Середній Азії, Німеччині. Тож із вибором вишу довго не вагався – уродженець Городища Чорнухинського району вступив до Харківського інституту танкових військ. І хоча багато студентів розчаровуються в обраній спеціальності й після закінчення навчального закладу йдуть іншим шляхом, Юрій не зрадив військовій присязі й не шкодує, що обрав саме такий шлях

Військову службу Юрій Іващенко починав командиром танкового взводу в навчальному центрі «Десна». У 2004 році пощастило повернутися до рідної Полтавщини – з’явилась вакансія в об’єднаному Лохвицько-Чорнухинському військовому комісаріаті. Після цього півроку був заступником військового комісара Комсомольсько-Козельщинського військкомату і на початку 2013 року в зв’язку з масовим скороченням військових комісаріатів перевівся до Київського міського комісаріату. Тут, можливо, служив би й досі, якби на Сході не почалися бойові дії. З початком АТО в Збройних силах України створили Управління цивільно-військового співробітництва. Один із напрямів його діяльності – пошук, евакуація і транспортування тіл загиблих.

– Обрав цей напрям роботи, бо він був близьким до мого специфічного хобі. З 2009 року у вільний час я займався пошуками останків солдат, починаючи від Куріньки і до урочища Шумейкове – це маршрут руху колони Південно-Західного фронту, – пояснив Юрій Іващенко. – За моєю участю було знайдено останки 5 солдатів Червоної армії. Усіх перепоховали в братських могилах – одного в Городищі, інших – у Шумейковому. Встановити їхні особи не вдалося. Можливо, вважалося поганою прикметою, але при них були порожні «посмертники». А якщо там і лежали аркуші, то незаповнені. Тільки в одного знайшли мундштук із видряпаними ініціалами, але лише по трьох літерах неможливо встановити особу. Взагалі по 2 світовій війні ідентифікувати когось досить складно. Неможливо застосовувати експертизу ДНК, більшість солдат без документів і часу минуло багато. Місця пошуків обирали зі свідчень очевидців тих подій. Крім того, люди часто знаходять останки при проведенні земляних робіт. Або просто йдеш по лісу і бачиш сліди діяльності чорних археологів: цінне забрали, а кістки залишили.

Над гуманітарним проектом ЗСУ «Евакуація 200», крім офіцера відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва підполковник Юрія Іващенка, працює ще 6 військовослужбовців. У пошуковій роботі задіяні представники Національного військово-історичного музею, військові з інших частин, волонтери-пошуковці. З початку роботи «Евакуації 200» із зони АТО вивезли 1164 тіла й останків. Евакуювали з непідконтрольної території — 233. Зараз у Збройних Силах України рахується близько ста безвісти зниклих у зоні АТО військовослужбовців.

– Ми також здійснюємо передачу тіл представникам незаконних збройних формувань. І вони нам передають тіла наших захисників. На мою думку, загиблих судити не можна, які б вони злодіяння при житті не чинили. І по-християнськи всіх треба поховати, – вважає Юрій Іващенко. – Ми знаходили тіла і мирних жителів. Торік були на пошуках загиблого військовослужбовця, а знайшли останки цивільної особи. Потім виявилось, що це була жінка. У Широкиному під час обстрілу на початку 2015 року в двір упала міна і вбило господаря будинку. Через постійні обстріли дружина не мала можливості вивезти тіло чоловіка і поховала його на території подвір’я. Ми допомогли викопати останки, перевезти в морг і поховати його по-людськи.

 

«Коли ми привозимо тіла рідним, нас звинувачують у їхній загибелі»

У рамках діяльності проекту «Евакуація 200» в зоні АТО постійно перебуває пошукова група – офіцерів ЗСУ залучають на ротаційній основі і змінюють їх кожні 3-4 місяці. Більше там витримати неможливо, пояснює Юрій Іващенко.

– Ми транспортуємо тіла загиблих і беремо безпосередню участь у передачі їх рідним. І через це нас часто вважають винними в їхній загибелі. Бувало, і фізичною розправою погрожували. Тому крім нас, при передачі тіла повинні бути представники місцевої влади, військовий комісар, можливо, ще священик. Вони знають родину, можуть згладити напружену ситуацію і взяти на себе «удар».

«Переключитися» на звичайне життя після поїздок в АТО Юрію допомагає риболовля, праця на землі, відвідини малої батьківщини – Городища Чорнухинського району, і, звісно, сім’я.

– Дружина і дочки вже звикли до моєї роботи, але все одно турбуються, переживають. Хоча дружина знала, за кого виходить заміж. Але ніхто не знав, що чекатиме на нас багаторічне АТО, — додає Юрій Іващенко. – Коли повертаюсь зі Сходу, певний період навіть не знаю, про що говорити з близькими. Важко переключитися на звичайне життя. Але чи не кожен військовослужбовець вважає, що йому не потрібна психологічна підтримка. А як поспостерігаєш за іншими чи навіть за собою, розумієш, що не завадить кваліфікована допомога. У кожної людини свій поріг психологічної стійкості. Це теж треба враховувати. Я бачив, коли кремезні хлопці, які жили під обстрілами й бачили те, чого і я не бачив, від вигляду трупа втрачали свідомість.

 

Міноборони США вручило чорнухинцю відзнаку за знайдені останки американського пілота

Офіцер відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ підполковник Юрій Іващенко разом з представниками Національного військово-історичного музею був у складі спільної українсько-американської пошукової експедиції, що тривала з липня до серпня 2016 року в селищі Нові Трояни Одеської області.

– Наприкінці лютого 2016 року до нас звернулися представники агенції з пошуку безвісти зниклих та полонених Міністерства оборони США за допомогою у пошуку останків пілота Військово-повітряних сил США лейтенанта Мамфорда, який загинув на території України у 1944 році під час операції «Френтік». Я був керівником пошукової групи, – розповів Юрій. – Американці попередньо виявили місце падіння літака. Але необхідно було провести комплекс робіт, щоб знайти останки. Близько двох тижнів тривали пошуки й у результаті виявили кулемет літака і кратер, який утворився після падіння. Знайшли й останки пілота. Їх урочисто передали американцям, перевезли на батьківщину лейтенанта, де і поховали. Такою глобальною пошуковою діяльністю США почали займатися десь 10 років тому. Зараз у них діє ціла агенція і вони здійснюють пошукові заходи по всьому світу. У них настільки цінують своїх військовослужбовців, що на спільну українсько-американську пошукову експедицію останків Мамфорда виділили близько 2 млн доларів. У нас же до 2014 року всі пошукові роботи трималися на ентузіазмі, їх проводили громадські організації без будь-якої допомоги від держави. Зараз ми плануємо включитися у пошук безвісти зниклих із числа солдат Червоної армії, воїнів УПА, загиблих на території України в різні періоди. А також продовжити співпрацю з американцями – в Одеській області, ймовірно, є поховання ще одного льотчика. Встановлюємо його місце захоронення.

У 2016-му представники агенції з пошуку безвісти зниклих та полонених Міністерства оборони США нагородили Юрія Іващенка почесною відзнакою. Цьогоріч ще одну відзнаку отримав від Міноборони України – за 15 років бездоганної служби.

– Не в нагородах справа. Приємно бути корисним. Найбільша нагорода – довести список зниклих безвісти до нуля, – наголошує Юрій Іващенко.

 

«Якщо лежати перед телевізором, війна не закінчиться»

У рідному Городищі Юрій разом з місцевими жителями упорядкували будівлю, де було останнє засідання ради Південно-Західного фронту. І тепер там щороку проводять мітинг-реквієм по вшануванню загиблих воїнів. Також подбали про братську могилу – коли в селі згоріла церква, про поховання, що знаходилось поруч, забули. Спільними зусиллями розчистили територію, встановили табличку і хрест, освятили його, зробили дерев’яні східці. Але за кілька тижнів дошки хтось викрав. Так само постійно хтось краде металічну опору з-під українського прапора, що майорить на горі в Городищі.

– Треба щось робити. Якщо лежати перед телевізором, вулиці ніхто не прибере, дороги не відремонтує, війна не закінчиться, — впевнений Юрій Іващенко. – Я вдячний землякам за підтримку військових. Саме завдяки простим українцям ми і вистояли у 2014-15 рр. на Сході. Хотів би побажати всім дочекатися живими і здоровими своїх близьких, які зараз захищають Україну. І щоб найближчим часом у нашій державі запанував мир і спокій.

Марина Франчук

Читайте також