На Чорнухинщині відроджують гончарство

23 Серпень, 2016 - 18:43

Минулого літа ми писали про родину журналістів із Донецька, яка переїхала до Вороньків. Переселенці не чекали допомоги, а навпаки – привезли з собою цікаві ініціативи. Зокрема, Наталія Вітер, яка ще до війни на Сході займалася гончарською справою і проводила майстер-класи для дітей, вирішила вчити мистецтву кераміки й охочих чорнухинців

Гончарська справа Наталії Вітер тримається на ентузіазмі. За майстер-класи жителька Вороньків гроші не бере і бізнесу на продажу готових виробів робити не збирається. Каже, що головне – це розвиток і задоволення дітей. А ще користь. Бо на власному досвіді бачила чудодійний ефект глинотерапії.

— Мій учитель — колишній шахтар, який захопився гончарством і відкрив у Донецьку гончарню, мав серйозні проблеми з рукою. Після травми не міг навіть тримати склянку з чаєм. Йому порадили розминати пальці. Він спробував ліпити з глини. Після кількох місяців таких занять відчув полегшення і вирішив продовжити, але вже на гончарному колі, яке сам змайстрував. Коли прийшла до нього навчатися, побачила кухлі, глечики, я не могла повірити, що він мав зламану кисть, доки не показав свої рентген-знімки. Пізніше до нас у майстерню привели хлопця-аутиста. Його батькам також порадили глинотерапію. 4­річний хлопчик спочатку байдуже спостерігав за тим, як ми місили. А потім ставили глину на коло, показували, як робити вироби. Коли йому дали в руки глиняний «м’ячик» і запропонували створити з нього будь-що, він уперше усміхнувся до чужих людей. Після двох місяців занять він ліпив неймовірні глиняні замки та лицарів, а мама сказала, що він почав ще й малювати. Потім до нас привели старшого хлопця, років 9­ти. Мати скаржилася на надмірну агресію сина. Він, дійсно, був досить різким і дивно поводився — відривав голови скульптурам у майстерні, бив тарілки. Але ми щодня терпляче давали йому можливість створювати з глини те, що йому хотілося, аби він відволікся від звичних йому емоцій і середовища. Спочатку хлопчик виліплював якихось монстрів, яких одразу й нищив. Потім попросився долучитися до ліплення ручок на горнятах. А згодом і сам зліпив для мами горня.  

Наталія Вітер стверджує, що глина, як природний матеріал, здатна збалансовувати емоції, фізіологічно та психологічно підживлювати. Переконалися у цьому й учасники нещодавнього майстер-класу з гончарства – родина Кривенків, яка приїхала на літні канікули до рідних Чорнух із Франції.

— Діти були в захваті, і навіть менші непосидюхи завмирали від захвату, бачачи, як у їхніх руках народжується виріб. Уже наступного ранку менший син запитав, коли ми ще туди поїдемо, і щодня у нас ритуал — діти ідуть перевіряти, чи вироби висохли, щоб розмалювати їх.

Майстриня проводить не тільки індивідуальні уроки з виготовлення глиняних виробів, а й охоче відгукується на прохання зробити майстер-клас для широкого загалу на районних святах.

— Зараз ще використовую старі запаси з Донеччини. Більшість сучасних гончарів тонами замовляють уже готову очищену глиняну масу зі Слов’янська. Для дітей батьки теж можуть придбати готову глиняну масу в крамницях товарів для творчості. Школа не вчить дітей бути собою, а примушує бути як усі. Через хронічний брак часу батьки часто навіть не можуть визначити справжні уподобання та здібності дітей. Тому постійно думаю над формою нових занять і тим, як зробити їх корисними. На мою думку, глина (а це значно більше, ніж кухлі на гончарному колі — є ж іще ліпка, моделювання, інтер’єрна кераміка) може стати відправною точкою до інших занять. Вона розвиває фантазію, мислення, координацію, вчить дослухатися до себе. Хіба це не чудова підготовка до майбутньої фахової освіти та професії? Діти — природжені творці.

Марина Франчук

Читайте також