На стіні Лохвицького медучилища встановили дошку пам’яті Олександра Вознюка

18 Червень, 2017 - 09:41

9 червня відкрили меморіальну дошку, провели молебень та жалобні урочистості пам’яті героя, який загинув, вивозячи з поля бою поранених товаришів

Олександр Вознюк загинув на Донеччині під час виконання бойового завдання 2 березня цього року. Йому було усього 25. Ідея встановлення меморіальної дошки на Лохвиччині, де герой прожив половину дитинства і юність та навчався в медучилищі, виникла у голови районної спілки ветеранів ЗСУ Миколи Литвиненка та учасників АТО, з якими він спілкувався, одразу після похорону 4 березня. Одразу дали згоду училище й міська рада. Спонсорами стали фермери Віктор Зінченко, Віктор Щуров, підприємець Олексій Галич, працівники медичного училища.

Урочистості вранці 9 червня розпочалися в актовій залі Лохвицького медичного училища. Зібралося більш ніж 100 чоловік, а під стіною приєдналося ще кілька десятків. Це викладачі, студенти, ветерани АТО, волонтери, товариші Олександра, школярі. Гімн України звучав наживо як під час відкриття, так і закриття заходу, його виконали вокальний ансамбль «Любисток» Лохвицького РБК та молодий медик Лохвицької ЦРЛ Олександр Бережний. Гостям показали світлини героя, кліп на його вірш «Что за слово такое, война?», який Олександр написав, коли в зоні АТО загинув його близький друг Юрій Загребельний.

– Тяжко розмовляти, тяжко говорити зараз якісь слова, бо в горлі стоїть грудка, – каже командир взводу 3-ї артилерійської батареї, бригади морської піхоти сержант Петро Левковський. – Сашка я знав ще до виходу з Криму, ми разом починали службу рядовими матросами. Спілкуючись із ним, я знав про його мрії, про плани на майбутнє. Хочу подякувати батькам за такого товариша, за таку людину. Прошу у Вас вибачення за те, що ми його не зберегли, за те, що сталося, що додому повернувся він зовсім не так, як ми планували із ним.

– Таких людей, як молодший сержант Олександр Вознюк, у моєму підрозділі не багато, – говорить командир дивізіону 36-ї окремої бригади морських піхотинців майор Володимир Торшин. – З одного боку, він був веселою, творчою людиною. Жоден концерт у нашій військовій частині не проходив без нього. Олександр читав вірші, співав пісні. З іншого боку, він був професіоналом військової справи. Уміло керував особовим складом, який був у його підпорядкуванні. На нього завжди можна було покластися, як на себе, і не сумніватися, що він виконає отримане завдання. Він загинув, рятуючи пораненого товариша. За три роки війни Олександр пройшов багато боїв, побував під багатьма обстрілами. Але 2 березня стало не тільки для нього фатальним днем. Його загибель – це трагедія для всіх нас.

Володимир Торшин вручив названому батькові Олександра, священику УПЦ КП Георгію Лобачевському, та мамі Світлані орден «За Мужність» III ступеня, яким посмертно нагороджений Олександр Вознюк указом Президента України від 10 березня 2017 року.

За кілька місяців, доки частина Сашка перебувала в місті Пологові Запорізької області, активний і творчий боєць устиг залишити про себе добру пам’ять. Прибула на жалобні урочистості Ангеліна Устименко, волонтер, координатор Центру допомоги учасникам бойових дій у зоні АТО, головний спеціаліст відділу освіти, молоді та спорту Пологівської РДА. Вона розповіла, як подружилася з Олександром, як сприйняла його вірші, музичні захоплення. Волонтерка постійно передзвонювалася з героєм, він цікавився її життям, радів хорошим новинам із Пологівщини, обмінювався з нею світлинами. Цьогорічний велопробіг до Дня Перемоги у Пологах присвятили «збереженню пам’яті подвигу наших загиблих дідів і героя сьогодення Олександра Вознюка», як зазначили організатори. Усім гостям і учасникам заходу на пам’ять роздали листівки зі світлиною героя.

Особливу роль у підготовці заходу відіграла завуч медучилища Світлана Лесик, яка особливо багато згадувала про участь Сашка в громадському житті училища, його музичні здібності, які виявлялися у художній самодіяльності.

Олексій Галич, підприємець із сусіднього з Лохвицею села Млини, який активно займається волонтерством із перших днів АТО, згадав про те, що не всім подобається шанувати пам’ять українських героїв. Приклади того – напади вандалів на стелу Героїв Небесної Сотні, пам’ятник Мазепі, меморіальні дошки АТОвцям у Полтаві. І він сподівається, що серед лохвичан ніколи не знайдуться вандали, здатні паплюжити світлу пам’ять захисників України.

Бойові товариші Олександра зняли покривало з меморіальної дошки. Плакали навіть суворі чоловіки. Дошку освятив та помолився за упокій героя разом із місцевими священиками владика Федір, Архієпископ УПЦ КП. У промові він не лише згадував Сашка, якого не просто знав особисто, а навіть їздив провідувати під час появи «зелених чоловічків» та анексії Криму. Владика багато говорив про імперські інтереси Московії, ганебну політику російської влади, проросійську позицію української православної церкви МП.

Нагадаємо, Олександр Вознюк народився 12.01.1992 року в селі Тютюнники Чуднівського району Житомирської області. У дитинстві переїхав до Бодакви Лохвицького району, де служив прийомний батько-священик. Потім сім’я переїхала до Лохвиці, отець Георгій за підтримки Тараса Кутового і громади та інших благодійників збудував Іванівську церкву на місці старої однойменної. У Лохвиці Сашко закінчив медучилище, потім вступив до педуніверситету, який покинув після першого курсу й пішов служити за контрактом. Анексію Криму зустрів морським піхотинцем і не полишав служби до смерті. Залишив донечку, яка зараз перейшла в другий клас. Писав вірші, грав на гітарі, барабанах, клавішних, співав під час навчання в училищі та університеті. Пробував писати пісні, із друзями створював студентські рок-гурти.

Загинув Олександр Вознюк, евакуюючи товаришів із поля бою. Коли наші хлопці потрапили під щільний вогонь противника, він, як командир самохідної артилерійської установки, прийняв рішення пробитися до них і вивезти на броні з-під обстрілу. Саша пожалів молодого, ще не досвідченого механіка-водія і сам сів за важелі. Йому вдалося забрати хлопців, посадити на броню й евакуювати з-під обстрілу. Але дорогою назад бойова машина наразилась на керований фугас. Усі інші лишилися живими.

Олег ДОЛЕНКО

Читайте також