Секція карате існує в Чорнухах менше року, але вже виховала чемпіонів

19 Червень, 2017 - 14:01

Богдан Дунаєвський живе в Лохвиці, а працює у Білоусівці Чорнухинського району майстром із добування нафти та газу. Після роботи він поспішає не додому, а на тренування з кіокушинкай карате. У вересні 2016 року в Чорнухах він відкрив спортивну секцію. І тепер на заняття приїздять діти з усього району. Протягом першого року існування Чорнухинського клубу кіокушинкай карате його вихованці вже побували на трьох Чемпіонатах і повернулися з нагородами

– Як давно Ви займаєтесь карате і чому вирішили відкрити секцію в Чорнухах?

– Карате я займаюся з 2014 року. З 1990 до 2001 займався дзюдо в Лохвиці та Сумах. Ідею відкрити секцію я давно обмірковував. Дякуючи чорнухинцю Юрію Самойліку, який допоміг з організацією секції кіокушинкай карате, у вересні 2016 року відбулися перші заняття каратистів у Чорнухах. Треную дітей тричі на тиждень. Спочатку секцію відвідувало 58 дітей, зараз – 44. Завжди хтось відсіюється, бо розуміють, що це не його або з’являються інші захоплення. Як говорив один сенсей: людина відвідує карате рівно стільки, скільки їй потрібно. Вона взяла для себе, що хотіла, і все. А кому треба стати Чемпіоном, то він крок за кроком йтиме до своєї мрії. Якщо старатись, пробувати – можна всього досягти.

 

«Людина відвідує карате рівно стільки, скільки їй потрібно»

– Чому відкрили секцію карате, а не дзюдо, з якого у вас більше досвіду?

– Для дзюдо потрібні татамі, мати. Дуже дорого все придбати. І була проблема з приміщенням. Микола Іванович Булда дав нам можливість займатися в актовому залі бібліотеки. Але це приміщення використовують для різних заходів, тому ми в підвішеному стані. Якби було татамі, то можна було б і дзюдо дітей вчити. Цей вид боротьби мені рідніший. Ці бойові мистецтва подібні своєю філософією, та в дзюдо треба боротися, є задушливі, больові прийоми. А в карате удари в голову, по корпусу, по ногах. Кожен вид спорту по-своєму красивий і видовищний.

– Не кожен гарний каратист може стати гарним тренером. Важко було зважитись на тренерство?

– Ні, бо за спеціальністю я вчитель фізкультури. Півтора року працював у школах Лохвицького району. У селі Криниця я тоді відкрив секцію дзюдо. Але коли організував карате в Чорнухах, то на перше тренування йшов з великим хвилюванням. Не знав, як сприймуть мене діти, як знайти з ними спільну мову. Але вони молодці, я їм дуже вдячний. У Чорнухах для дітей не великий вибір спортивних секцій. До старшої групи взагалі зауважень немає, а менші на місці не встоять. Я відвик від роботи з дітьми, та потихеньку добиваюсь дисципліни. Є такі діти, які за 7 місяців жодного зауваження не отримали. Вони працюють на результат.

– Як Ви знаходите підхід до дітей?

– До дітей треба ставитись як до дорослих. Діти мене змінюють на краще. Я почав контролювати свою мову і поведінку. Робота з дітьми дуже позитивна. Їдеш з роботи виснажений, а ще ж на тренування йти. Але діти позитивні, щирі, веселі, енерджайзери. І після заняття з ними такий прилив енергії – додому приїжджаю і гори хочеться звернути.

– А діти розуміють, як бити, щоб не покалічити, але завдати ефективного, правильного удару?

– Так. Головне – багаторазові повторення, і буде результат. Треба старатись, працювати – і техніку вдасться опанувати. Я сам продовжую тренуватися та вдосконалювати свою техніку. Тобто, вчуся паралельно з дітьми. Їм важко пояснити, що я такий самий учень. Вони думають, якщо я треную, я все знаю, але пояснюю, що навіть ті спортсмени, які досягли вершин, стали чемпіонами України, Європи, все одно постійно тренуються, щоб досягти ще вищих результатів. Вчитися треба завжди.

– А в кого Ви тренуєтесь?

– У Володимира Прядки з Лохвиці – він сенсей, має третій дан. Один із кращих тренерів. Його учні – чемпіони України, Європи та світу. Син довго «підбивав» мене до тренувань. Я давно не займався, тому все знаходив якісь відмовки. Тоді з сином поїхали у Львів на Чемпіонат України. Я пообіцяв у разі його виграшу почати займатись карате. І він виграв. Як же мені важко було повертатися до тренувань. Я тоді мав вагу 130 кг. Після занять додому ледь доходив, але я витримав і вже 3 роки тренуюсь. Тоді, завдяки карате і правильному харчуванню, за 3 місяці схуд на 30 кг. Я довго вагався, але Володимир Прядка підтримав. Кажу йому: уже 40 на порозі, а він мені на те — люди й у 80 починають займатись.

– Тобто карате може займатись будь-хто?

– Так, кожен просто обирає відповідне навантаження для себе. І поступово нарощує його, втягується. Я коли починав, думав, що не витримаю навантажень. А зараз у сенсея в нашій групі займається 4-5 чоловіків віком від 40 років.

 

«У карате головне не перемога над суперником, а перемога над собою»

– Що передбачає тренування з дітьми?

– Це загальна фізична підготовка, вправи на гнучкість, техніка виконання ударів, комбінацій, спаринги.

– Де вже були з чорнухинськими каратистами на змаганнях?

– Після півроку тренувань ми взяли участь у відкритому чемпіонаті Сумської області з кіокушинкай карате. Там було 200 учасників – спортсмени з Лохвиці, Ромнів, Полтави, Лебедина та Сум. Чорнухи на цих змаганнях представляли 9 спортсменів, для яких це був перший досвід участі у Чемпіонатах подібного рівня. Дівчата дуже вперті. 8 вихованців посіли призові місця. Один програв, хоча бився дуже гідно. Ці змагання для юних чорнухинських каратистів були першим кроком до змагань більш високого рівня. У травні у м. Львів ми взяли участь у Всеукраїнському турнірі з кіокушинкай карате. Дев’ятеро наших спортсменів показали велику волю до перемоги й високий рівень тактичної, технічної та фізичної підготовки. Каріна Шостак свій бій за вихід у півфінал закінчувала зі зламаним пальцем ноги, але навіть не подала виду. Наприкінці весни чорнухинські каратисти також узяли участь у Відкритому турнірі з кіокушинкай карате «Tunsey cup 2017» у Полтаві. Серед 250 спортсменів було 14 з Чорнухинського району. Для семи моїх вихованців це були перші змагання. Усі виступили гідно, отримавши не одну перемогу над більш досвідченими суперниками. А влітку нас чекають збори «Гаївщина-2017» – це спортивний табір. Тренування відбуваються у польових умовах. Я там забуваю про всі проблеми, повертаюсь із неймовірним зарядом енергії і бажанням працювати, жити. Потім з вересня ще плануємо поїхати на змагання у Лохвицю, може, у Вінницю чи у Львів на Чемпіонат України. Проблема в тому, що поїздки обходяться дуже дорого. Спонсорів знайти складно. Але я хочу подякувати батькам за підтримку та допомогу в організації клубу і поїздок на змагання.

– Якою б Ви хотіли бачити чорнухинську секцію карате в майбутньому?

– Чим більше я заберу дітей з вулиці, тим краще, але для цього б не завадило своє приміщення, татамі. Хоча ще треба враховувати мою зайнятість. На тренування я приїжджаю після своєї основної роботи. Так що секція поки що моє додаткове, а не основне заняття. Бо після школи я говорив, що вже ніколи не буду працювати з дітьми. А доля так пожартувала, що я добровільно пішов їх тренувати. Хай вони навіть не стануть чемпіонами, але принаймні будуть вести здоровий спосіб життя і розумітимуть, що круто – це не стояти під баром з цигаркою і пивом, а круто – це займатись у спортзалі, показувати трюки на турніку чи танцювати в танцзалі.

– У Вашу секцію можна потрапити й зараз чи у Вас набір раз на рік?

– Долучитись до тренувань можна коли завгодно. Новачку буде навіть легше, бо є на кого рівнятись. Декілька чорнухинських каратистів періодично їздять у Лохвицю до сенсея на тренування. Ці діти бачать нові прийоми, отримують більше досвіду. А як постійно між собою б’ються, то вже знають, хто і як зараз вдарить, як відбити атаку. Хоча, як говорив один тренер, мета карате – не виграти чи програти, головне – перемога над собою. Хай навіть ти програєш, але ти вийшов на спаринг, не злякався суперника, пролив піт і навіть кров, а значить, переборов себе.

Марина ФРАНЧУК

Читайте також