Яхники – село, яким блукають привиди панів

3 Грудень, 2015 - 22:17

Оповите легендами й таємницями, багате природніми явищами, історичними подіями та особистостями – село Яхники на Лохвиччині одне з тих, де дня замало для екскурсії

У Яхники повертається молодь – феноменальний для сучасності факт пояснюється просто: тут є робота, культура і перспективи.

Важко не помітити при в’їзді в Яхники велетенську, як для сільської місцевості, доглянуту споруду Будинку культури. Сама будівля не стара, такі за радянщини зводили в багатьох населених пунктах, одначе, більшість «близнюків» яхниківського Будинку на Полтавщині давно в аварійному стані або й взагалі зруйновані та розтягнуті мешканцями села. Місцеві пишаються тим, що зуміли зберегти заклад культури. На сьогодні у приміщенні повністю переробили систему опалення, перекрили дах, замінили вікна та двері, обладнали тренажерну залу, капітально відремонтували кімнати для гуртків, гримерні, мають сучасне освітлення сцени.

Капітального ремонту Будинок культури не бачив майже 30 років, його життя підтримували місцеві ентузіасти та очільники села. Останні роки сільська рада закладом опікується активно, розповіла директорка Будинку культури Світлана Семенченко.

– Якби свого часу громада махнула на клуб рукою, то його б уже не було. Різні часи переживало наше село, але чи було кому сюди ходити, чи ні, закладу не давали померти. А віднедавна ми зажили повноцінним життям. Частину коштів на ремонт виділили інвестори, а частину – сільська рада. З костюмами нашим колективам допоміг народний депутат України Тарас Кутовий. Дуже добре, що розумні люди усвідомлюють: культурний центр громади – це її об’єднуючий фактор. Люди мають потребу кудись іти. Якщо не буде клубу, йтимуть у бари.

До Яхниківського Будинку культури і сьогодні ходять цілими родинами

Не одне покоління яхничан – учасники вокальних ансамблів, котрих у селі аж три: чоловічий, жіночий та дитячий. Є танцювальний та спортивний гуртки.

– Маємо безліч нагород, грамот, навіть з міжнародних конкурсів. Концерти, свята проводимо не зважаючи ні на ремонт, ні на кризу. Їздимо виступати, навіть гроші для потреб колективів заробляємо, – хвалиться Світлана Миколаївна.

Сільську бібліотеку теж не закривали ні на день під час ремонту, розповіла бібліотекар Валентина Буравльова.

– Із тисячі трьохсот жителів села, вісімсот – постійні читачі. Читають усе: від любовних романів до наукових праць. Цікавляться новинками літератури. Фонд бібліотеки налічує дев’ять тисяч книг. Нещодавно отримали подарунок від Тараса Кутового – сучасну літературу і дитячі книжки.

У Яхниках майже два століття навчають дітей

1843 року в селі заснували чотирикласне народне училище, котре згодом реорганізували в семирічку. 1936 року діяла середня школа. У 1945­50 роках там навчалося до 800 учнів. Обидва корпуси закладу досить солідного віку. Головний корпус 1935 року забудови, другому – 117 літ, його звели 1898­го. П’ять років тому обидва приміщення капітально відремонтувала шахта імені Засядька, котра орендувала місцеві землі. На сьогодні у школі 92 учні, однак групи дитячого садка переповнені, що вселяє надії у майбутнє, переконана очільниця села Наталія Сердюк. Відтак сільська рада першочергово намагається вкладати гроші в соціальну сферу, аби заохочувати молодь повертатися додому.

– Найголовніше, що населення у нас забезпечене робочими місцями. Працює нафтогазовий комплекс, фермерські господарства, невдовзі відкриють уже другу сучасну ферму з вирощення великої рогатої худоби, заклади соціальної сфери. Ми навіть власним коштом тримаємо посаду лаборанта, щоб населення не їхало в райцентр здавати аналізи.

До Яхниківської сільської ради входять три населені пункти: села Яхники, Романиха та Шмиглі. У останньому на сьогодні офіційно проживає п’ять чоловік. У Романисі живе 150 селян, для яких на вулицях зробили освітлення. Людям дали роботу. Населений пункт збираються відродити. Сільській раді належить вісім ставків. Ті, що в межах сіл, орендарям не віддають, утримують для місцевих рибалок. Сто гектарів землі сільрада віддала під заліснення. На околиці села розташований лісовий заказник місцевого значення «Урочище Крупське».

У шкільному музеї досі зберігають дзеркало з кулею, навпроти якого застрелили поміщицю

Усі легенди, перекази, історичні факти, пов’язані з Яхниками, не вмістити у газетну шпальту, але деякі історії надзвичайно колоритні.

Колишній маєток поміщиків Сукових, що знаходиться на околиці села, може претендувати на місце зйомок голлівудського фільму жахів. І не лише зовнішнім виглядом та станом архітектури, а й сюжетно. Частина місцевих жителів узагалі боїться будь-що розповідати про ту споруду, її історію та мешканців, вважаючи місце проклятим. За легендами та переказами старожилів, у маєтку жила багата панночка. Одні вважають, що її убили за золото, інші твердять, що жінка була відьмою, яка боготворила змій та гадів, котрими досі кишить місцевість поблизу маєтку.

У музейній кімнаті Яхниківської школи досі зберігають дзеркало з кулею, навпроти якого застрелили поміщицю. Єдине, чого не знайшли дослідники – могили убитої. Дехто вважає, що її закопали у лісі неподалік, інші – що нещасну втопили в озері на території маєтку. Більшість місцевих жителів переконана, що душа убитої досі не має спокою.

Люди вірять, що її привид блукає помістям. Адже в усі часи після її смерті, яким би захаращеним не був той дім, перила і сходи навпроти вікна, де сталося вбивство, завжди блищать, ніби щойно натерті. Цей факт ми на власні очі побачили, як і 800­літній дуб, під яким панночка нібито зарила свій скарб. А ще проїхали таємничою дорогою­гадюкою, котра служила коханцям засобом переговорного зв’язку. Про таємничий маєток і його мешканців ми напишемо у наступних випусках.

Цілитель-віщун з Яхників справжня зірка за кордоном

Місцевий житель Григорій Ковбаска – колишній бульдозерист, і, як каже сам, спадкоємець особливого дару – зцілювати людей. За словами чоловіка, його бабуся, від якої він і отримав цей дар, уміла навіть хмари розганяти. Їдуть до знахаря з усіх куточків України і навіть з­за кордону. Чоловік запевняє, що лікує від усіх недуг, навіть лежачих ставить на ноги. Вважає себе монахом, ніколи не був одружений і не має дітей. Грошей за зцілення не бере, слави не прагне. Телефоном не користується. Запевняє, що сутність людини розпізнає з першого погляду. Передбачає майбутнє. Нашу команду прийняв у себе вдома залюбки.

Як відбувається обряд зцілення, чому глибоко віруючий віщун не вірить священникам та закликає не носити розп’ять, і що саме наворожив Україні – про це ми теж незабаром напишемо.

Олена БУРЯК, Тарас ЗАВІТАЙЛО

 

Читайте також