Гребінківська школярка перемогла у Всеукраїнському літературному конкурсі

10 Квітень, 2016 - 15:47
Ім'я: 
Анна Комар
Посада/рід занять: 
юна письменниця

Юна письменниця, учениця 11 класу Гребінківської загальноосвітньої школи №1 Анна Комар – донька математиків. Ми дізналися, як батькам вдалося виплекати в дитині філологічні здібності та розвинути талант письменництва, що думає сама дівчина з приводу мовного питання в державі, чим захоплюється та про що мріє найбільше в житті

За підсумками  IV Всеукраїнського конкурсу учнівської літературної творчості «Стань письменником!», який проводили на базі Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, аж у двох номінаціях — «Проза» та «Поезія», переможцем визнали гребінчанку Анну Комар. Журі, у складі якого були й члени Національної спілки письменників України, протягом січня та лютого підбивало підсумки і визначило переможців у кожній номінації: «Поезія», «Проза», «Драматургія», «Критика», «Публіцистика» та «Переклад». Свої творіння на конкурс подавали школярі з усієї України: Полтавщина, Львівщина, Дніпропетровщина, Вінниччина, Черкащина, Одещина, Донеччина, Чернігівщина, Київщина, а також Харківська та Сумська області. Наша землячка змогла підкорити серця суддів та критиків майстерністю свого художнього слова. Мама дівчини Ліна Комар вважає, все тому, що Аня з дитинства багато читає.

— Найкращим подарунком для моєї доньки вже багато років є книжка. Читає за шкільною програмою і поза нею. Ця любов невипадкова, у нашій родині читають всі, це найкраще дозвілля. Іншою вона просто не могла вирости. Першу свою повість про пригоди двох котів, Мурчика та Сіми, вона написала ще в початковій школі. У середній школі почала писати вірші.

Анна — постійна учасниця та переможець районних, обласних та всеукраїнських олімпіад з української мови та літератури, різноманітних мовних конкурсів. Минулого року на Всеукраїнському етапі літературного конкурсу посіла третє місце, а цьогоріч вже виборола першість. Мама дівчини каже, що вони з чоловіком не з розряду тих математиків, котрі рвуть на собі волосся при думці, що їхнє чадо – гуманітарій. Навпаки, пишаються донькою й усіляко її підтримують.

— Вона малює, грає на фортепіано, саме закінчує музичну школу, пише музику та пісні. Безумовно, людина має прагнути всебічного розвитку, але абсолютних знань з усіх предметів вимагати від дитини, певно, не варто. Правильніше, мабуть, шукати задатки, талант і сприяти його розвитку. Звісно, батьки мають право щось радити, але у дитини має бути право голосу, якщо воно виважене, обдумане і свідоме. У іншому випадку з дитиною треба працювати, а найбільше – бути їй найкращим другом. Почуття довіри, підтримки і розуміння з обох сторін – це найкращий спосіб розгледіти той талант. Диктатура ніколи не доводить до добра. Я не переймаюся тим, що моя донька математику знає гірше, ніж гуманітарні дисципліни, вважаю, кожному своє, аби воно радувало і мало сенс для неї. Попри те, що я математик, мені першій Аня читає свій новий вірш чи оповідання, завжди чекає на мою реакцію і критику.

«Я не знаю, чи змогла б я так написати, як, наприклад, Іван Франко, чи Оскар Уайльд, чи Кафка, але вершин прагнути варто, а для того треба працювати»

Сама ж дівчина зізнається, що іншої долі, окрім філологічної, для себе не хоче. Вже визначилася з майбутнім фахом, і це неодмінно буде творча спеціальність. Поки в письменстві освоює малі літературні форми: пише поезію та оповідання в сучасному стилі пост-модернізму, який найбільше любить і як читачка. 

— Особисто моє бачення, що наші письменники надолужили те провалля в літературі, яке виникло свого часу. Сьогодні в нашій країні дуже багато талановитих письменників. Але усім своїм одноліткам хочу сказати, що класику літератури читати необхідно, саме у творах класиків варто шукати відповіді на якісь вічні запитання. Я не знаю, чи змогла б я так написати, як, наприклад, Іван Франко, чи Оскар Уайльд, чи Кафка, але вершин прагнути варто, а для того треба працювати.

Юну, але вже сильну філологиню, звісно, не може не турбувати злободенне мовне питання, яким так часто спекулюють в нашій крані уже тривалий час. З приводу цього Анна каже, що мовне питання не менш важливе для суспільства, ніж економічне.

— Я не заперечую того факту, що російськомовна людина може бути патріотом України. Любов до землі, яку ти вважаєш рідною, перш за все проявляється в діях людини. Однак, державною в країні може бути одна – єдина мова – українська. І дуже боляче, коли наші політики, державні діячі публічно послуговуються російською. Крім того, не менш важливим є питання чистоти мови. Думаю, що грамотність і усна, і писемна — це величезний показник розвитку суспільства. Стосовно телебачення та музичного контенту, я вважаю, що рідний продукт має принципово домінувати, і наша культура сьогодні  потребує державної підтримки та популяризації. 

Дівчина сама відвідує концерти українських виконавців, наголошує на тому, що треба слухати правильну музику, а такою вважає рок. Хоча і каже, що про смаки не сперечаються, однак цей музичний стиль, на її думку, теж певний показник освіченості, бо ж популярна музика не несе смислової наповненості. Телевізор Аня не дивиться, каже, не хоче марнувати час. Але за новинами слідкує, і це на сьогодні вже тенденція серед її однолітків.

— Після Революції Гідності багато змінилося навіть в моєму оточенні. Мої однолітки, друзі точно стали більш вдумливими. Якщо раніше навіть саме слово «Україна» викликало якийсь сарказм чи іронію, то тепер однозначно – ні. Змінилося ставлення до армії, молодь почала поважати військову професію. Стало менше байдужості. Проте саме над останнім пунктом нам треба чи не найбільше працювати, адже я вважаю, щоб досягнути якихось європейських норм життя, щоб вважати себе хоч околицею тої Європи, про яку ми так мріємо, нам треба найперше здолати наш вічний синдром «Моя хата скраю». Справжні зміни в Україні почнуться лише тоді, коли ми усі, від низів до верхів зрозуміємо, що наша держава – це одна родина, яка живе в одному будинку.

Спілкувалася Олена БУРЯК