Психолог Тамара Білоброва: «До повернення солдат, насамперед, потрібно готувати суспільство»

6 Грудень, 2015 - 19:05
Ім'я: 
Тамара Білоброва
Посада/рід занять: 
психолог

Чи не кожен з тих, хто побачив війну, кому довелося тримати в руках зброю, повертається додому іншою людиною. За словами фахівців, більшість демобілізованих страждають від посттравматичного стресового розладу психіки, який здолати самотужки не кожному під силу. Як повернути солдата до мирного життя, нам розповіла практичний психолог відділу соціально-побутової адаптації територіального центру соціального обслуговування м. Пирятин Тамара Білоброва

Більшість бійців, котрі повертаються з війни, переживають посттравматичний стресовий розлад психіки. У такому стані людина може перебувати від 6 місяців до 2 років. Чим сприятливішою та комфортнішою буде домашня атмосфера, тим швидше солдат повернеться до нормального життя. У моїй практиці були випадки, коли сім’ї, що чекали на воїнів, так старалися допомогти їм, що робили лише гірше. Одна сім’я накрила розкішний стіл, зустрічаючи демобілізованого, а в нього пішла зворотня реакція на всю ту їстівну розкіш. Солдата не могли втихомирити, не знали, що з ним робити. Усе має бути в межах розумного. Треба намагатися осягнути поранену душу, підтримати, заспокоїти, а зробити це можна винятково в любові, теплі та затишку. У будь-якій ситуації пам’ятайте — головне, що Він повернувся, нехай інший, можливо, складніший, але живий, усе інше – це тимчасові труднощі, які разом можна здолати.

Чекаючи на солдат з війни, їхні родини дуже часто самі не готові до тих змін, які сталися з бійцями. Кожна сім’я має підлаштуватися фактично під нового члена родини з його новими поглядами, досвідом, фобіями, знайомими. Той боєць – батько, син чи онук – став іншим, змінився. Родина має це зрозуміти і прийняти. Найголовніше для солдата, який повернувся з фронту – це адаптація. Тиждень вони себе почувають вдома більш-менш нормально, а далі «тиша» більшості бійцям починає діяти на нерви. Війна затягує і, частіше за все, гукає назад. Аби солдат лишився вдома, а не подався назад у вир військових дій, йому потрібна сприятлива для стану його душі атмосфера. Усе залежить від особистості й від ситуації, але краще не варто розпитувати про пережите, питань на кшталт: «Чи доводилося вбивати?» узагалі не можна ставити. Не можна нахрапом лізти в душу, тиснути, захоче – розкаже сам, і от тоді треба спокійно слухати. Не можна провокувати на виплеск агресії.

Психологічне здоров’я людей – основа здорового суспільства. А це і стосунки в родині, на роботі, у різних життєвих ситуаціях. Ми повинні з великою повагою ставитися до самих себе, наша культура поведінки – це і є ми, наша держава. До повернення солдат із фронту, насамперед, потрібно готувати не їх, а суспільство. Тоді і бійцям буде простіше адаптуватися. Так, це вимога часу – усміхатися на вулиці зустрічним, говорити на півтона нижче. Не провокувати агресію, вчитися любити людей. Ті, хто захищали нас від ворога, заслуговують на наше розуміння, підтримку, повагу до себе.

Звернутися за допомогою до психолога – не означає визнати себе слабким. Будь­-який стрес – негатив для організму людини. Є люди, котрі самостійно здатні вийти зі стану стресу. А є категорія людей, котрим необхідна психологічна допомога, підтримка, порада психолога, фахівця.  Але не кожен готовий визнати, що потребує такої допомоги, не кожен здатний попросити її.

Дуже часто люди, які втратили рідних на війні, замикаються у своєму болю. Рідним варто пам’ятати, що в короткий термін неможливо повернути людину до того стану, в якому вона була до втрати. Якщо ви дійсно хочете допомогти здолати горе: ні в якому разі не залишайте людину наодинці з її болем, з її втратою; не давайте вважати себе винною в смерті близького; говоріть доти, поки людина не почне говорити сама, а тоді слухайте стільки, скільки буде потрібно — горе необхідно виговорити; допоможіть знайти заняття або захоплення, діяльність, а ще пам’ятайте, що іноді важливо навіть просто посидіти поряд.

 

Найкращий спосіб повернути солдата в родину – спільна справа. Нехай це навіть буде ведення домашнього господарства, спільні походи на рибалку, ремонт житла тощо. Кожна родина має добре знати свого бійця, його захоплення, інтереси. Адаптацією може стати навіть активістська, волонтерська діяльність. Головне, солдат має бути впевненим, що його вдома чують, що він потрібен, що його приймуть і зрозуміють будь­яким. Саме родина повинна стати для бійця тим місцем, де йому найкраще, де можна відкритися.

Допомогти позбутися нічних кошмарів може арттерапія. Малюнок, робота з глиною, музика, спів, будь­яке творче заняття стане релаксом для душі. Така діяльність змушує мозок перемкнутися. Допоможуть у боротьбі зі страшними сновидіннями і повернення в дитинство, хороші спогади, спільні перегляди кінофільмів, фотографій.

Записала Олена БУРЯК