Руслан Кулинич: «Скільки б років не пробули на чужині, ми все одно залишатимемося українцями!»

28 Лютий, 2016 - 15:22
Ім'я: 
Руслан Кулинич
Посада/рід занять: 
фахівець з технології виробництва продуктів тваринництва, живе у Данії

2009-го року Руслан з Пирятинщини ризикнув шукати удачі в далеких краях. Обрав Данію – країну, де шанують українців, як фахівців тваринницької галузі. Навіть коли є можливість взяти на роботу румуна чи литовця, віддають перевагу працьовитим українцям

Руслан Кулинич народився у селі Велика Круча Пирятинського району. Там же закінчив школу. Вищу освіту поїхав здобувати до Полтави. А точніше – дві вищі освіти в одному ВНЗ. У Полтавській державній аграрній академії спочатку отримав диплом магістра з фінансів, а потім фахівця з технології виробництва продуктів тваринництва.  Найздібніші студенти, завдяки програмам обміну, мають можливість продовжити своє навчання чи попрацювати за спеціальністю у Великобританії, Швеції, Німеччині, США та інших країнах.

– Спочатку, – згадує співрозмовник, – планував заробити грошей і повернутися в Україну. Але з часом вирішив залишитися у Данії назавжди. Нині, щоб отримати данське громадянство, іноземцям потрібно прожити в країні не менше шести років, не менше  трьох з них – легально пропрацювати і здати іспит з мови. До речі, мігранти протягом трьох років мають право безкоштовно її вивчати в школі.

Данія – країна ферм

– Клімат холодний і вологий. Утім, набагато м’якший, ніж в Україні. І такі різкі температурні коливання, як у нас, коли вночі – 5, а вдень +7, для Данії – нонсенс. Для данця +25 –  страшна спека! А коли я розповідаю своєму босу, що у нас цієї зими було –20, він не може собі цього навіть уявити.

Більше половини населення живуть у селах. Але це зовсім не такі села, як в Україні, – з сумом говорить Руслан. – Наприклад, у невеличкому містечку Оксбьоль, де живу, всього дві тисячі населення, є Інтернет, три банки, три супермаркети, лікарня і готель. А ще – Музей старовинних пожежних машин і Музей «натівської» військової техніки. Окрема розмова про медицину. Усі послуги, крім стоматологічних та косметичних, безкоштовні не тільки для громадян, а й для тих, хто проживає там тимчасово. Навіть у маленьких селах є комуни – об’єднання на зразок мерії, де можна отримати дозвіл на роботу, взяти шлюб, оформити соціальне страхування.

Скільки Руслан живе в Данії, працює на одному місці – на невеличкій фермі, з поголів’ям 150 дійних корів. Працюють на фермі втрьох – господар, його син і один найнятий працівник. На фермі практично все автоматизовано – доїння, вентиляція, прибирання. Тому навкруги – чистота, порядок і відсутність неприємного запаху. Поряд свиноферма і ферми з розведення коней та норок. До речі, хутро норок – один з експортних товарів Данії. Одного разу 16-річна дівчина з організації, що захищає права тварин, якось залізла на ферму і випустила всіх норок. Потім жителі Оксбьоля по дорозі на роботу спостерігали на навколишніх полях масовий забіг маленьких пухнастих тваринок. Частину господарі змогли спіймати. А інші – врятувалися у навколишніх заповідних лісах. Загалом, побачити поряд із домом зайця, лисицю, лося – це нормально для данської провінції. Завдяки державним природоохоронним програмам, флору і фауну цивілізація практично не зачепила. Також данці вирощують дуже багато квітів у теплицях і ялинок на відкритому ґрунті.

Хоча на фермі практично всі процеси автоматизовані, робота важка. Прокидається Руслан о третій ночі, щоб о пів на четверту вже бути на фермі. Працює там до десятої ранку. Потім, у перерві, чотири години вивчає в школі данську мову і повертається на роботу. Робочий день закінчується у нього о 19.30. На дискотеки, подорожі та активний відпочинок часу не залишається. Утім, коли отримає дозвіл на постійне проживання, сподівається знайти легшу й вище оплачувану роботу. Нині мінімальна заробітна платня 25 тисяч крон (1 крона дорівнює приблизно 3­м гривням).  З цієї суми вираховують приблизно 38% податків. А господар щомісяця відраховує ще й 12,5% з прибутку до Фонду відпускних. Адже працівники, відповідно, до трудової угоди, щороку мають право на 4­5 тижнів оплачуваної відпустки. Про час відпустки можна домовитися з босом. Головне, щоб це не були місяці активних польових робіт. Лікарі, скажімо, можуть отримувати і до 100 тисяч крон.

Особливості національної кухні – сотні видів бутербродів, а менталітету – спокій

Більшість данців – протестанти. Вони з повагою ставляться до родинних традицій. І більшість релігійних та світських свят відзначають з найріднішими. Утім, деякі традиції Руслану й досі видаються дуже дивними.

– Якщо, наприклад, хлопець або дівчина до 25 років не знайшли собі пару, час від часу їх з ніг до голови обсипають корицею. Таким чином самотні молоді люди бачать статус один одного і можуть підійти просто на вулиці, щоб познайомитися.

Щоправда, Руслана жодного разу корицею не обсипали – не цікавлять данських дівчат іноземні заробітчани.

– Якщо в родині народжується дитина, біля їхнього будинку чіпляють манекен лелеки. А біля кожного обійстя є флагшток. І коли у когось день народження, вони піднімають національний прапор, кожен може зайти і привітати іменинника. У день мого народження господарі мене запросили на святковий сніданок. І на моєму місці стояв маленький прапорець. Новий рік вони фактично не святкують. А от на Різдво збирається вся родина і обмінюються подарунками. Мене якось теж запросили. Подарували дуже красиву чашку. Було приємно.

Ще одна традиція – конфірмація. Коли дитині виповнюється 13­-14 років, її ведуть до церкви, на бесіду зі священиком. І якщо дитина свідомо говорить, що вірить в Бога, тільки тоді її хрестять.

– Данці не люблять змін, коли йдеться про традиції, — стверджує Руслан. – Я не був три роки в Данії, а коли приїхав, по радіо крутили ті ж пісні, які були, коли я від’їжджав. Для них велика проблема – нашестя західної культури. 80% населення прекрасно володіють англійською. Навіть із роботодавцями я розмовляю англійською, хоча вже вивчив національну мову. Але більше підтримують все ж таки місцевих виконавців.

Місцеві дуже полюбляють бігати. Постійно проводять якісь турніри, змагання. Це спортивна нація. І якщо у нас бігають здебільшого на стадіонах, то у них – на спеціальних доріжках. І ще – це нація велосипедистів.

– А ще данці дуже спокійні. Яких би висот людина не досягла, вона буде поводитися з оточуючими чемно. Тут дуже поважають права інших. Такого, щоб хтось зайшов до кабінету без черги чи хтось когось відштовхнув… Подібні речі розцінюють як агресію і викликають поліцію.

Практично по всій країні однаковий архітектурний стиль – будівлі з червоної цегли, вкриті червоною черепицею. На дахах більшості будинків – сонячні батареї. Дуже багато вітряків. Будинки опалюють дровами або палетами. Хоча живуть небідно, але економлять. Узимку в квартирі десь +20.

– Даки, – як називає Руслан місцевих жителів, – досить ліниві, коли йдеться про кухню. В усіх магазинах продають якісні напівфабрикати. Саме їх вони і готують щодня. А вишукані страви – тільки на свята.

Для данської кухні характерне колосальне розмаїття різних бутербродів. Вони тут іменуються «смьорребрьод». На скибку житнього або білого хліба в один або два шари укладають шматочки раків або крабів, рибу, фрикадельки, сирокопчений окіст, шинку, а також все, що підвернеться на кухні під руку. Данські бутерброди гарні з гарніром. Це може бути цибуля, редиска, морська капуста, анчоуси чи каперси. Налічується понад двісті традиційних рецептів різних бутербродів, і ще нещодавно в Копенгагені була закусочна, де пропонували 140 видів бутербродів — на меню майже 2 метри завдовжки!

«Саме там, далеко від дому, починаєш цінувати українське»

Українці, як правило, гуртуються між собою. Діє потужна українська діаспора «Ластівка». Її члени активно збирають кошти і речі для вояків в АТО. Діють православні церкви. Найбільша – в Копенгагені. Але для Руслана то дуже далеко – більше 300 кілометрів. А ось поряд є містечко Вайле, де діє невеличка церква. Туди, зазвичай, українці їдуть у неділю, святять паски, відзначають релігійні свята.

Діаспора постійно запрошує відомих виконавців, щоб українці мали змогу послухати пісні рідною мовою. Руслану пощастило побувати на концертах таких знакових гуртів, як «Океан Ельзи» та «ВВ». Практично всі прийшли до зали у вишиванках і з українськими прапорами.

– Саме там, далеко від дому, починаєш цінувати українське. 2016-й рік, разом із земляками, зустрічали у вишиванках. У яких би світах ми не жили і скільки б років не пробули на чужині, ми все одно залишатимемося українцями! – говорить Руслан. – Дуже сумую за українською мовою, святковим духом Нового року та Різдва! Цього року наші хлопці вирішили познайомити даків з українськими традиціями й пішли до них засівати. Ті злякалися й викликали поліцію. Втім, коли все з’ясували, поліцейські навіть залишилися подивитися на наш цікавий звичай. Також дуже сумую за українською кухнею – борщем, галушками, варениками з вишнями. Я кухар не дуже добрий, тому сам собі такого не готую. Ось планую запросити батьків на гостини, то мама приготує.

До речі, Руслан кілька місяців тому одружився – на українці Надії з Харкова. Познайомилися вони в Копенгагені.

Дні народження, свята й вихідні наші земляки воліють проводити разом. Оскільки у всіх є машини, то відстань у 30-50 кілометрів не є перепоною для частих зустрічей. На території Данії при одній із церков діє українська недільна школа. Газети чи журналу українською мовою в Данії немає, але про Україну в місцевих ЗМІ пишуть часто.

– Я постійно розповідаю про останні новини з України. Данці прекрасно розуміють, що у нас зараз війна і хто там є агресор. Тому нас підтримують, хоч і більше на словах. Українська діаспора намагається поширювати інформацію про ситуацію в нашій країні. Нещодавно в кінотеатрах безкоштовно демонстрували фільм про Україну.

«Про що я мрію?», — Руслан замислюється на кілька хвилин. А потім видає несподіване поєднання бажань: «Про мир в Україні і про свою велику родину в Данії». Говорить, що його діти вільно говоритимуть українською.

Олена ПОЛТАВКА

 

Категорія: