«В Україні війна з ворогом, який намагається закидати нас своїм м’ясом»

21 Липень, 2015 - 17:17
Ім'я: 
Олександр Білозерський
Посада/рід занять: 
Демобілізований

Пішов на війну в першій хвилі мобілізації у березні минулого року. Ішов як зв’язківець, але ті засоби зв’язку на сьогодні не використовуються. Добровільно сів на бойові машини. На початку літа нас переправили на Донбас. Солдат – на потязі, а техніку окремою колоною. Було страшно, адже ми бачили, в якому стані йшли ті машини воювати. Окремі авто, простоюючи під сонцем і дощем, не заводилися роками. Техніка їхала на Донбас тиждень. Ремонтували самотужки. Дуже допомагали волонтери.

Доводилося спати у мінусову температуру в наметах, на соломі.  Уже чотири місяці намагаюсь поправити здоров’я. Досі оформляю документи на отримання обіцяних соціальних гарантій. Дуже прикро, що починає простежуватися тенденція в нашій політиці: немає солдата – немає проблем. І таких випадків безліч. Статус бійця АТО  взагалі мають надавати усім, хто заїжджає на ту територію. Цей статус повний абсурд, адже антитерористична операція – це операція, де мають бути задіяні винятково спецвійська. А на Сході воює регулярна армія, Збройні сили.

Ніхто навіть приблизно не уявляє справжньої статистики загиблих серед мирного населення на Донбасі. Жоден телеканал не показує реальність. Треба читати стрічку в Фейсбуці. Там хоч трішки видно правду. Та кількість загиблих, яку оголошує офіційний штаб – то лиш приблизна кількість, зменшена в рази. Наприклад, кожна механізована бригада може нараховувати декілька тисяч бійців. Коли таку бригаду на доукомплектування відправляють із зони бойових дій у військову частину, і там не дораховують декілька тисяч бійців, які не зрозуміло де знаходяться. То ви розумієте, що та статистика по загиблим не відповідає дійсності. Якщо держава приховує жертви, то виходить, вона винна в тих жертвах?

Сепаратисти є навіть у Пирятині. Просто не висовуються. Звісно, на Донбасі більше прихильників Росії, ніж на Полтавщині, але це не та кількість, проти якої відправляють регулярну армію. Воюємо ми не з сепаратистами, а з такою самою регулярною армією РФ, з їхніми найманцями. В Україні війна з ворогом, який намагається закидати нас своїм м’ясом. Вони так воювали завжди. От, наприклад, на кордоні між Україною і Росією сіл практично не залишилось – тамтешніх жителів, які допомагали українській армії, просто розстріляли. Тих, хто дійсно хотів у Росію, їх була мізерна кількість.

Ворог просувається нашою територією вперед лише тому, що у цьому є зацікавлені. Звісно, будь-яка війна — це втрати, але ж не такі масштабні. Ви проаналізуйте хоча б окремі проколи нашої армії, це абсурдні речі подекуди… значить комусь вони вигідні. А будь-які зупинки нашої армії — це можливість Кремля підготуватися до нового бою. Якби наш військово-промисловий комплекс працював на повну потужність, відновлювали ту техніку, яка перебуває на консервуванні, то не було б цього року війни.

Надія на те, що війна закінчиться найближчим часом є. Але в єдиному випадку — якщо рухне Кремль. Якщо це станеться, відповідно паде вся агентура. Це як доміно. Вони не зможуть нас перемогти, бо наша мотивація – захист рідного дому, наших родин, а ворог воює за гроші, бо у себе на своїй землі не може їх заробити. На нашому боці теж воюють і чеченці, і грузини – добровольці, які чітко усвідомлюють, що узяли в руки зброю, аби боротися зі злом. Російські солдати і найманці не мають мети, бо це люди, яких Кремль зробив своїми рабами. Раби – не воїни.

Категорія: