«Якщо хоч один у сім’ї не залізничник – то неповноцінна родина»

11 Листопад, 2015 - 19:08
Ім'я: 
Анатолій Ворона
Посада/рід занять: 
залізниник

Вокзали, перони, колії, чай у вагоні, стукіт коліс – те, що для пасажирів – романтика, для працівників залізниці – буденність. Що змусило їх вийти «на велику дорогу», тонкощі професії і кумедні випадки з подорожей – напередодні свого професійного свята залізничники розповіли про все це нашому виданню

«Якщо хоч один у сім’ї не залізничник – то неповноцінна родина», — жартують у Гребінці

Це місто залізничного вузла, що розташований на перехресті двох важливих залізничних магістралей — Харків-Київ, Москва-Одеса. Власне, початок історії міста припадає на 1895 рік, коли розпочалось будівництво залізничної лінії Південно-Західної залізниці Харків-Київ. До того на місці Гребінки був хутір під назвою Тінь.

Пасажирська та вантажна вузлова передаточна залізнична станція   «Гребінка» має важливе транспортне значення — на ній зупиняється більшість потягів далекого сполучення (крім 4-х пар швидкісних електропоїздів Інтерсіті+ сполученням Київ-Харків та нічного експреса сполученням Харків-Івано-Франківськ/Мукачеве). Для всіх приміських потягів, що прямують із Києва, Лубен, Полтави, Коломака, Сміли, Черкас, Прилук, Ніжина, Бахмача, ця станція є кінцевою. Далі пасажирам необхідно здійснювати пересадку. Станція Гребінка є однією з небагатьох залізничних станцій України, яка є вузлом на межі трьох залізниць: «Південної», «Південно-Західної»та «Одеської».

Гребінчанин Анатолій Ворона провів на цій станції більшу частину свого життя – сорок років і три дні він зустрічав і проводжав вантажні потяги.

– Я прийшов на залізницю ще до армії. Коли відслужив, вирішив пошукати себе трохи – ким тільки не працював. Але будь-яка професія хороша, коли ти любиш те, чим займаєшся. Потяги і колії теж потрібно любити, щоб вони щоранку кликали тебе на роботу. Більшість моїх колег-однолітків після армії теж пробували шукати себе, але поприходили на залізницю і не тому, що іншої роботи не знайшли. У Гребінці залізниця чи не в кожного у крові. Я із травня на пенсії, трохи сумую, – зізнається чоловік.

Останні роки Анатолій Михайлович був старшим перевіряючим вантажних вагонів. Слідкував за безпекою укріплення вантажу, що перевозять потяги, відповідав за його збереження. Чого тільки не перевозять залізницею, каже чоловік, і чого тільки з тим вантажем не трапляється.

– З Дарниці заходив вантажний потяг, що перевозив автобуси. Борт на станції відкрився, і автобус поїхав по вагонах, не знаю, як він у Дарниці не виїхав на перон. Ми його завели і дивом поставили на місце без підйомного крану і без жодного тросу. А міг би «покатати» когось, веселого було б мало. Інший схожий випадок мало не стався ось нещодавно: заїхав до нас на станцію залізничний склад з військовою технікою. Ми його називаємо «Аннушка». Коли почали перевіряти укріплення вантажу, виявилося, що у головній частині потяга стоїть незакріплена техніка. Її завантажили і навіть борти не закрили на вагонах. Коли я побачив, мало серце не стало! Стою, дивлюся і розумію, що їм треба їхати, що їх там чекають, а мені – тюрма, якщо їх відпущу. Попіднімали на ноги усіх, кого могли. Виправили ситуацію, а могло бути все, що завгодно.

Сам Анатолій Ворона відслужив у армії в мирний час, але війна чоловіка супроводжує від початку роботи на залізниці. Коли тільки прийшов на станцію, потрапив у колектив залізничників-фронтовиків Другої Світової війни, сам вийшов на пенсію – залізничником-волонтером.

– Перестав спокійно спати, коли пішли перші «теплушки» – вантажні потяги з дерев’яними нарами, у яких перевозять на Схід солдатів. Коли перший такий прибув до нашої станції, була страшенна спека, я ж сам був  солдатом, знаю, як воно — і помитися хочеться, і поголитися, і води, і їсти. «Теплушки» у нас стоять по кілька годин, за той час усе можна встигнути. То я ні хвилини не чекав, біг до вагонів, запитував, чого хочуть, старався хоч щось добре зробити для них. Коли їх назад везли, то хлопці мене уже впізнавали.

То речі без пасажирів мандрують, то пасажири – без речей

Наталія Забіла

Залізничний квиток дарує більше надій, ніж лотерейний, – усміхаються касири. І частіше всього вони праві, підтверджує чергова Гребінківського вокзалу Наталія Забіла – пригод у пасажирів дійно вистачає.

– Щойно телефонувала в Полтаву колегам, щоб зняли із пасажирського потяга речі і потримали у себе – солдат вийшов купити пиріжків і трохи загуляв, забув, що треба їхати. Он сидить тепер в залі очікування, а торба поїхала до Полтави.

Наталія вчилася на юриста, потім перевчалася на залізничника. Каже, у Гребінці всім спеціалістам одна дорога – залізнична. Проте, у своєму місті вона зірка, але частіше всього впізнають її по голосу. Уже 13 років жінка оголошує про посадку, прибуття та відправлення потягів.

– Це і правда — кіно! Сто разів повторюю у мікрофон: потяг такий-то прибув на таку-то колію, починається посадка в такий-то потяг, що знаходиться там-то, продовжується посадка… закінчується посадка, потяг такий-то відправляється з такої-то колії. І що ви думаєте, потяг рушає, а до мене біжать: скажіть, а потяг такий-то на якій колії, бо не знайшли? То речі без пасажирів мандрують, то пасажири – без речей, то хтось когось забув на пероні, то приїхав не туди. І так – цілодобово. Головне пам’ятати, що усі мандрівки завершуються, а враження залишаються. Будьмо взаємоввічливими!

Олена БУРЯК

Професійний гумор:

* * *

Скажіть будь ласка, а потяг на Полтаву уже пішов?

- Так, щойно

- А куди, не підкажете?

* * *

У мене дружина — провідниця. Всю ніч доводиться ліжко качати. Якщо припиняю — вона встає і йде туалет замикати.

 

Образ провідниці зробив відомим на увесь світ полтавця Андрія Данилка, який створив Вєрку Сердючку. Першим українським розважальним проектом з зірками стало «СВ-шоу» (1997-2002) – Вєрка виблискувала у екстравагантних нарядах, з неймовірним бюстом і яскравим боа,  розпитуючи зірок про життя у стилі розмов спального вагону. Найпершим гостем передачі став Микола Вересень, а останнім – Філіп Кіркоров.

Легендарний персонаж подарував мільйонам глядачів афоризми:

– Баба, який вагон? Не, ну ты шо, баба?! Я у женщины спрашиваю!

– Це ж треба було заснуть на рельсах! Повний рот снегу!

– Кто постельку не возьмет, ночьюглазок не сомкнет!

– Мужчина, уберите ваши ноги или будем что-то решать!

– Шо так над вами мух полно? Хотя мухи редко ошибаются.

– Родная моя, за такие деньги, бежим за вагоном и махаем весело рукой.

– Без бокала нет вокала!

– На халяву и хлорка творог.

– Поезд їде – воно лізе!

– Люди добрі, де мій вагон? Весь перон оббігала – вагона не найшла

Как товарный поезд, там недорого и с ветерком и постели покупать не надо.