"Якщо під час роботи думаєш про гроші - ікони не буде"

30 Квітень, 2016 - 17:03
Ім'я: 
Андрій Кузема
Посада/рід занять: 
художник

Нещодавно Андрій Кузема закінчив розпис старовинного цегляного храму у Гадячі – Всіхсвятської церкви (пам’ятка архітектури національного значення, споруджена у XIX ст. на міському кладовищі). Це не перша подібна робота художника. Андрій Вікторович робив розпис храмів у Великій Багачці, Вельбівці, Соснівці, а також православного іконостасу у столиці Болгарії. Та щоб він не малював – ікони чи натюрморти, його твори мають цікаву особливість…

У Всіхсвятській церкві митець працював протягом  місяця. Зазвичай на таку роботу потрібно чотири. Художник стверджує, що це тільки з Божою допомогою. Перед тим, як писати ікону, обов’язково молився. Ще одна деталь, признається художник: якщо думаєш про гроші, то як би ти не писав, як би не старався – не йде робота.

– Ти повинен робити, як тобі йде інформація від Бога. Коли працював, у храмі відбувались молебні, хрестини. Дуже  сильна енергетика, наче крила розправляються. Це внутрішній настрій. Усю роботу робив без ескізів. Коли першого разу робив розпис, то малював попередні ескізи. Тепер утеплення храму робили, усе намальоване зняли. Я знову з чистого аркушу починав. Цього разу залишив те ж саме трактування: Архістратиг Михаїл (головний Архангел, який є одним з найбільш шанованих у різних релігіях – християнство, іудаїзм та іслам), Архангел Гавриїл (був обраний Богом, щоб повідомити Діві Марії й людям радісну новину про Втілення Ісуса Христа), Бог Саваоф (одне з імен Бога в іудейській і християнській традиції), Святий Дух (богословський термін, що означає в християнстві одну з трьох іпостасей Святої Трійці поряд із Богом-Отцем і Богом-Сином). Усі фігури виконані крупним планом. Більші за людські  разів у два. На сфері працювати важко, там ні квадратів не намалювати, ні розмітити. На напівсферичній поверхні все малюєш на почуттях, – розповідає Андрій Кузема.

Бог Саваоф, за канонами, одягнений у зелені шати, архістратига  Михаїла одягають у світле. З настоятелем храму обговорюється, де яка фігура має бути розташована, чи повинен бути вогняний меч і щит, чи тільки меч, у кого повинна бути в руках гілочка, а у кого кадило. Митець мусить постійно вчитися, вивчати святі писання,  дізнаватися про кожного, чий образ збирається писати.

У майстерні Куземи багато книг про життя святих, альбоми розпису церковних споруд. Художник малює за каноном, але й свою творчість проявляє.

– Наприклад, коли писав ікону над входом до Собору Успіння Пресвятої Богородиці, то священик розповів тільки сюжет майбутньої  ікони, а апостолів дозволив писати скільки хочу. То я зробив там багатофігурну композицію, що є тільки у цьому храмі. Коли пишу обличчя, згадую історію, дотримуюсь віку. Ікон Сергія Радонезького дуже мало. Знали тільки, що він був святим і що йому років 70-80 було. Але як Ісус Христос прожив 33 роки, то зрозуміло, що його старим ніхто зображувати не буде, – каже художник. – От Серафім Саровський  має портрет на старих фотографіях кінця ХІХ-початку ХХ ст. Його образ дійшов до нашого часу. Амфілофій Почаєвський (святий, чудотворець, старець, ігумен Почаївської лаври)  помер у 1971 році. Залишились його фотографії, знаємо, яким він був. Цілителя Пантелеймона у  18-20 річному віці убили. Великомученик Стефан помер у 24-річному віці.

«Рєпін був моїм ідеалом»

Народився  художник  у 1964 році. З п’яти років почав малювати. Їздив із села Синівка за 70 кілометрів до Сум вчитися  в обласній дитячій музичній школі під час вихідних і канікул.

Бабуся Андрія вірила у Бога, а дід був партійним. Голова колгоспу, голова сільради, ходив… з наганом.

– За ним стільки ганялися. Потім вже в 30-ті роки селяни по хуторах розповідали, як його у засідках чекали. Але він бідних не чіпав, навпаки — захищав.

Бабуся молитви читала, історії про церкву розповідала. Деякі викладачі у художньому училищі віруючі були. Ікони малювали, хоч тоді їх і не купували, – згадує митець.

Служив у Військово­Морських Силах в м. Сєвєродвінськ Архангельської області, але і там не полишав малювання і у війську навчався заочно в Народному університеті мистецтв на факультеті живопису. Згодом успішно закінчив і денне відділення Залізногірського художнього училища (Росія).

А ще художник займався самоосвітою в музеях.

– Особливо цікавим був Державний Російський музей у Санкт-Петербурзі. – Там академісти, художники-передвижники. На східцях написано, що там ходила цариця Єлизавета. Але ж там ще й Тарас Шевченко ходив! Там багата енергетика. Фотографувати забороняли. А роботи гарні, в оригіналах. Дивлюся – портрет Шишкіна у Крамського. Він у чорному фраку і ланцюжок золотий. І це золото сяє! Ну як він того добився? Я вирішив вивчати фарби, аналізувати роботи. Ось у нього охра золотиста, кадмій лимонний. Або стоїть цариця, а на ній таке намисто гарне. Перли аж світяться! Рєпін був моїм ідеалом.

Усе побудовано на науці. У залі Сєрова побачив закони живопису, які ніде не прочитаєте. Я почав їх перевіряти. Потім мені викладачі пояснили, що це в 26 років тоді на мене зійшло осяяння. Це потрібно відчути.

У грудні 1992 року Андрій Кузема переїхав з родиною до Гадяча. З 1996 по 2003 рік (повертався у березні 2008 року) паралельно працював викладачем в училищі культури ім. І.П. Котляревского на відділенні декоративно-прикладного мистецтва – вів на курсах академічний малюнок. Більше 30 учнів Андрія Вікторовича стали студентами вищих художніх і педагогічних НЗ України.

Жінка з мідними спицями виявила на картині сильне біополе

Першу роботу на релігійну тематику Кузема намалював у 90-х роках. Постійної роботи не було, почав їздити до Москви, продавати картини на Арбаті. Серед них і ікони були. Якось до художника жінка підійшла з мідними спицями. Вона продавцю чудною здалась. Потім почала розпитувати, чи віруючий, чи хрещений. Як з’ясувала, що нехрещений, пояснила – це великий гріх. А тоді зацікавилась етюдом «Верби» – розповіла, що часто відвідує Третьяковську галерею, але на роботах видатних художників немає такої сильної енергетики, як на цьому етюді. Кузема тоді ще нічого не знав про біополя, і прийняв її за якусь блаженну. Години через дві підійшла ще одна жінка і спитала ціну того самого етюду.  У неї не вистачило коштів і вона попросила почекати. Андрій  не дуже й повірив, що вона повернеться. Та за півгодини прийшла і купила «Верби». Коли вже далеченько відійшла, художник попросив свого брата розповісти їй про історію з біополем. Той наздогнав і почав розповідати, а покупець відповіла, що знає. Пояснила, що є лікарем-психотерапевтом і по роботах відчула цю силу. Через це купила саме цей етюд.

Після знайомства з меценатом почав малювати ікони

– До Москви вже не їздив, у Сумах на Сотні (назва центральної вулиці серед місцевих — прим.авт.) почав продавати картини. У людей гроші тоді були, майже не торгувалися. Почали іноземці до Сум їздити, купувати. Особливо канадці. Тоді ж познайомився з сумчанином Віталієм Загребельним, який купив дві іконки – Георгія Побідоносця і Миколи Чудотворця, – продовжує Андрій Вікторович. Сумський меценат  допомагав місцевим художникам, почав опікуватись і ним. Долучив гадячанина до літератури біоенергетики, медитацї, східних учень. Художник  зацікавився новими знаннями, потроху став писати окремі  ікони. Згодом  по церквах почав розписи робити. Крім натхнення це ще й гроші давало.

Лик Ісуса намалював за 12 годин замість восьми днів

Одного разу  Віталій Загребельний замовив зробити ікону «Лик Ісуса Христа». Дав маленьку фотографію, вирізану з якогось американського журналу. Попросив на полотні образ намалювати. Андрію Вікторовичу так до душі припав той невеличкий портрет, що вирішив зробити два екземпляри. Йому і собі.

– Тоді ж ніде не було малюнків. На ньому стільки крапочок, нюансів усяких. Мені потрібно було точну копію зробити. Це фото з Туринської Плащаниці – портрет, оброблений комп’ютером. Крапочка – це душа вилітала. Я загорівся, зробив підрамники. Звичайно на таку роботу вісім  днів потрібно. Ранок того дня був похмурий, настрій якийсь поганий. А робити потрібно, бо ж замовлення. Я ще тоді і молитов не знав. Спочатку потихеньку, а потім у мене так пішов той портрет, що я практично на оригінал і не дивився. З десятої ранку до десятої вечора зробив обидва лики. У мене таке енергетичне піднесення було, що я ще б гори перевернув би. Один лик вийшов трохи світліший. Привіз до Сум два лики. Замовник забрав світлий. А потім Загребельний запропонував перевірити біополе. Воно виявилось дуже сильним.

У приватних колекціях поціновувачів Андрія Куземи в Україні, Росії, Болгарії, Німеччині та інших країнах зберігаються роботи художника, який розписує храми Полтавщини.

Ілля ВОВК

 

Категорія: